Борис Пастернак
Мне снилась осень в полусвете стекол,
Друзья и ты в их шутовской гурьбе,
И, как с небес добывший крови сокол,
Спускалось сердце на руку к тебе.
Но время шло, и старилось, и глохло,
И, па?волокой рамы серебря,
Заря из сада обдавала стекла
Кровавыми слезами сентября.
Но время шло и старилось. И рыхлый,
Как лед, трещал и таял кресел шелк.
Вдруг, громкая, запнулась ты и стихла,
И сон, как отзвук колокола, смолк.
Я пробудился. Был, как осень, темен
Рассвет, и ветер, удаляясь, нес,
Как за возом бегущий дождь соломин,
Гряду бегущих по небу берез.
1913, 1928
***
Переклад Кумехтара
Я бачив сон про осінь за шибками,
Про друзів і про тебе в їх юрбі,
І наче сокіл, перший між пташками,
Спускалось серце вірне лиш тобі.
Та час ішов, і полем, і ярами,
І примороззю білою горів,
А з саду ранок лив мені на рами
Червоні сльози вересневих днів.
Та час ішов старіючи. І рихлий
Як лід, тріщав і танув крісел шовк.
Аж раптом, ти затнулася і стихла,
І сон, відлунням дзвону теж замовк.
І я проснувся. Був, як дощ осінній,
Похмурий ранок, вітер в темінь ніс
Як зірвані із возу пучки сіна,
По обрію рядок струнких беріз.
2012
ps. Еще один мой перевод. И опять Пастернака.
Автор
Тема: Душа поет... (стихи Кумехтара) (Прочитано 137439 раз)